English
Серед яскравих особистостей, котрі своєю невтомною, титанічною працею, світлим розумом, організаторським талантом роблять вагомий внесок у розвиток науки, освіти і культури в Україні і утверджують авторитет нашої держави у світовому співтоваристві, підтримуючи і примножуючи при цьому позитивний імідж нашого університету особливе і почесне місце належить автору багатьох монографій, підручників, посібників, доктору економічних наук, професору, член-кореспонденту Національної академії наук України, дійсному члену Академії економічних наук України, заслуженому діячу науки і техніки України, проректору з науково-педагогічної роботи, першому проректору Хмельницького національного університету Михайлу Петровичу Войнаренку.
Народився він 22 липня 1950 р. у с. Струга Новоушицького району в селянській сім’ї. Закінчив середню школу, працював робітником на Кам’янець-Подільському цукровому заводі, навчався в Кам’янець-Подільському індустріальному технікумі, відслужив два роки в армії. У 1976 р. закінчив з відзнакою Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування.
Ще із студентських років його життя стає багатовекторним, а в активній громадській роботі проявляється його організаторський талант. Він поєднує навчання з роботою на виробництві і в студентських будівельних загонах, громадські обов’язки з педагогічною діяльністю, наукові пошуки з поетичною творчістю, роботу керівника структурного підрозділу інституту з роботою координатора міжнародних проектів.
В наукових та економічних колах наш університет сьогодні знають і в Україні, і в світі, в тому числі завдяки науковим працям і активній міжнародній діяльності Михайла Петровича.
Опублікував більше 500 наукових та методичних праць, зокрема 60 наукових монографій та розділів у колективних монографіях (з них 11 одноосібних), 14 підручників і навчальних посібників, 9 брошур з результатами наукових досліджень, 15 статей опубліковано в журналах, включених до міжнародних наукометричних баз Scopus та Web of Science (індекс Гірша – 3), більше 200 статей надруковані у фахових періодичних виданнях, що індексуються у базах даних Google Scholar, Index Copernicus та ін. (h-індекс – 18), десятки книг та статей опубліковані за кордоном.
Широту і актуальність мислення М. П. Войнаренка, високу ефективність його громадської діяльності і активну громадянську позицію підтверджує й те, що він був організатором підготовки цілого ряду гуманітарних, освітянських та наукових проектів та запитів на міжнародні та вітчизняні гранти, причому багато з них йому вдавалося вигравати.
Так у 1997 році він став координатором, директором центру з реалізації на Хмельниччині одного з проектів Програми TACIS щодо перепідготовки та працевлаштування офіцерів запасу та членів їх сімей (1998–2002 роки). У 2002 році він виграв грант на фінансування подібного проекту від Міністерства оборони Великобританії. А в 2006 році був отриманий великий грант за підтримки аналогічного проекту Трастовим фондом програми НАТО «Партнерство заради миру» на три роки обсягом фінансування 300 тисяч євро. Після позитивної оцінки результатів роботи Хмельницького центру перепідготовки та соціальної адаптації за 2006–2008 рр. керівництвом Північноатлантичного альянсу (НАТО) було прийнято рішення продовжити проект, підтримуючи фінансування щодо його реалізації у Хмельницькому регіоні та розширити проект на Харківський регіон, створивши там філію Хмельницького центру на базі Національного технічного університету «Харківська політехніка». На реалізацію цих проектів Хмельницький національний університет отримав протягом 2006–2013 рр. безповоротної фінансової допомоги на суму більше 1 млн дол. США.
Цей, найбільш тривалий в історії України соціально-гуманітарний проект з перепідготовки та соціальної адаптації колишніх військових, що фінансується країнами НАТО, продовжується і сьогодні, а університет отримує грантових коштів на його реалізацію близько 1,5 млн грн щорічно. До речі, слід зазначити такий важливий факт, що в процесі виконання згаданих грантів Михайло Петрович двічі звітував про цільове використання коштів і якісне виконання завдань проектів у Штаб-квартирі НАТО в Брюсселі (Бельгія) за участі послів 26 країн-членів Північноатлантичного альянсу.
За його ініціативи були підготовлені декілька запитів на вітчизняні гранти, на той час здавалося б фантастичну ідею побудови сонячних електростанцій на дахах корпусів університету. Більшість з них не вдалося виграти, але в кінцевому підсумку ідея була підтримана МОН України, було виділено фінансування і вперше на дахах корпусів українського вишу, а саме нашого університету, з’явилися 8 сонячних електростанцій, які сьогодні є прикладом ефективного використання «зеленої» енергетики для підтримки економічної стабільності функціонування закладів освіти за умов обмеженості і постійного здорожчання природних ресурсів.
Українська держава високо оцінила титанічну працю М. П. Войнаренка. Він нагороджений Почесними грамотами Міністерства освіти України, нагрудним знаком «Відмінник освіти України». У 2002 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», у 2005 році він нагороджений Почесними грамотами Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України. У 2011 році нагороджений орденом України «За заслуги» ІІІ ступеня, має цілий ряд інших нагород.
Михайло Петрович був гармонійною, талановитою і творчою особистістю, втілював проекти, працював на результат на благо університету і України, надзвичайно любив і цінував життя, об’єднував навколо себе людей, щедро ділився добром і людяністю, завжди намагався надати підтримку і допомогу та знаходив для цього сили і можливості. Нажаль його серце перестало битись 27 жовтня 2020 року.
Його життєва сила і сила духу, мужність і відвага, далекоглядність і мудрість керували до найважливішого – шукати істину, віддавати себе людям, бути першим у добрих справах на благо людей. Він жив і працював з глибоким переконанням «Добра не буває багато» (М.П.Войнаренко)
Пам’ять про нього залишається у сотнях і тисячах сердець колег, друзів, студентів в Україні і поза її межами.
І ще багато його добрих справ будуть продовжувати виконуватися його учнями і колегами на світлу пам’ять про Михайла Петровича Войнаренка.